 |
|
 | |
 |  |
 |
|  | |||
|
 Спини на ковбку очі небайдужі:В цім дереві ще сплять химерні ружі. В цім дереві ще скрипка спить, можливо, Котра заграє ніжно і тужливо. А може, спить в цім дереві сопілка, Що у руках, як райська перепілка. В цім дереві дріма могутня ватра, - Її комусь лиш розбудити варто. В цім дереві, у цьому круглякові Узори сплять, мов кучері шовкові. Та прийде майстер, ту колоду зміря - І витеше із кругляка повір`я. І витеше, напруживши уяву, Церковний хрест, чи чудернацьку паву. В цім дереві, де блискавка, ще блиска, Ще спить дитині різьблена колиска. У цьому круглякові деревини Народився 5 травня 1962р. в місті Косові. З 1969 по 1977 навчався в Косівській СШ №1. З 1977 по 1981 навчався в Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва ім. В. Касіяна на відділі художнього дерева. Вчителі роботи в матеріалі: Сахро Степан Васильович, Гавриш Володимир Васильович, Федірко Микола Юрійович. Вчителі з композиції: Радиш Богдан Ілліч, Соломченко Віталій Олексійович. Викладач живопису: Калитко Анатолій Миколайович. Викладач спецдисциплін: Соломченко Олексій Григорович. З 1981 по 1983 - служба в армії. В 1983 році поступив на роботу в Косівське училище ДПМ ім. Касіяна, (сьогодні Косівський інститут ПДМ ЛНАМ), на посаду "Майстер виробничого навчання в майстернях художньої кераміки". 1984-1989 роки - навчався в Івано-Франківському державному педагогічному інституті ім. В.Стефаника (сьогодні Національний Прикарпатський Університет ім. В.Стефаника), на факультеті художньої графіки в класі Михайла Павловича Фіголя. З 1991 року і по сьогоднішній день прцюю викладачем спецдисциплін: композиція, робота в матеріалі, на відділі художнрго дерева Косівського інституту ПДМ ЛНАМ. Активно виставляюся з 1985 року. Член Національної спілки художників України з 2000 року. Лауреат премії ім. Юрія Шкрібляка в галузі декоративно-прикладного мистецтва.
Писати про творчість близької людини, а надто - сина, і легко, і важко водночас. Легко тому, що об'єкт спостереження близький тобі не лише духовно, але й фізично, бо з ним живеш, спілкуєшся кожен день, знаєш його краще за кого-небудь, знаєш з чого він починав, маєш можливість спостерігати, як ніхто інший, за процесом його творчої діяльності, його нелегкого шляху до країни ТВОРЧОСТІ. Важко писати тому, що ні-ні, та й ловиш себе на думці: в такому випадку легко піти манівцями суб'єктивності, а збоку читача певної упередженості мого висловлення про Майстра. І все ж почну. Почну з того, що в студентські роки, як мені здавалось (а я був викладачем предмету композиції), що Мирославові композиційні задумки, занадто сміливі, що за ними можна загубити святая-святих, наше гуцульське. Я щасливий з того, що мої побоювання були марними, що Мирославові роботи обвіяні гуцульським вітром, водночас є абсолютно сучасними. Мирослав, що є похвальним, не зрадивши традиції, виробив свій притаманний лише йому стиль художнього образу творів, що його роботи не сплутати з роботами гуцульських різьбярів, яких вродило в нашому краю так рясно. Іноді вироби Мирослава самі по собі вже є декоративними і не потребують оздоби. Не гублячи первозданності поширених елементів різьблення, Майстер знаходить в них місце для штриха, нюансу, новизни, інтерпритації, освіження мотиву, що надає твору делікатнішого, вишуканішого звучання. Майже у всіх роботах обмежена кількість елементів орнаментування. До речі буде сказати і про те, що в декоруванні Мирослав замість інкрустації використовує техніку накладного, аплікаційного порядку, що робить декор об'ємистим. У виробах багато ажурності, точеного декору, цікавої конструктивістики, може, іноді перенасиченої, але все це пошук, пошук. А хто шукає, той дошукується до істини. Підсумовуючи, мені приємно ствердити, що на Гуцульщині відбувся художник Мирослав Радиш, що він зайняв свою царинку на безмежному полі декоративно-прикладного мистецтва Гуцульщини зокрема і У країни-загалом. Хай щастить Тобі, сину!
Богдан Радиш-Маринюк, член Національної Спілки письменників України.
| | |||
 |  |  |
